 |
|
|
|
|
Хто малює квітки на фіранках…
Калюжі
Актор
Театр
Зіниці ночі
Ненависть
Я захотіла стать красивою
Стіни
Коли згораєш...
Ікар душі моєї
Фото кохання
Квіти
Девятая жизнь
Життя холодне не тамує спраги
У цноті весняного моря
Мій рок
Музі
Прозоре повітря – природа у цноті
Сила твоя і безпомічність квола
Приправлений безмежжям неба
Драйвова мавка
Оленці і Володьці...
Безуспішність прощення
Кошкой
Не та
Ти захотіла стать блакитним небом
Ненавиджу
Подорожньому
Андромеда
Вмираючий світ
В яскравих сутінках світанку
В параболах кривих дзеркал
Зимова тиша...
Закохана у осінь юність
Бархат зимы. Тишина. Совершенство
Ілюструючи небо
Письмо из глубинки
Рассвет
Готичний джаз
Last. Hope.
Так пощастити може обраним
Поруч
Стань музою
Твій біль я випишу віршами
Музи є
…withtheOne
Нікотиновим димом повзу до вікна
Тримаючись за руки йшли по спеці
Жалюзі
Вибір долі
Хто малює квітки на фіранках…
Хто малює квітки на фіранках,
Хто колами йде по воді,
Хто росою цвіте на світанку –
Люстерками сонця в траві.
Хто знає всі загадки світу,
І у погляді – відповідь нам,
В чиїй посмішці давній і сивій
Ніжне, ледь чутне знання.
Що так легко лиш поглядом ока,
Подихом янгольських крил
Розтрощити, розбити жорстоко
В намаганні його зберегти.
Не утримати кола на річці:
Лише мить - знову дзеркала гладь.
Тож живи у гармонії світу
В дивнім настрої вічності знань.
27.06-5.07.2007
Калюжі
Весна калюжами приходить,
Сльозами сипле нам до ніг,
Змиває з настроїв турботи
Взамін дає нам подвійний світ.
Світ відображень у калюжах,
Де все точнісінько таке,
Як зверху, як у наших душах,
та лише задом на перед.
І монохромною печаллю
Притрусить світ, що у воді,
Де крок за кроком я ступаю
Й руйную світ, що впав до ніг.
А в світлі тому – образ неба,
Дерева вниз ростуть собі,
Весняний є там образ мене
Що я руйную кроком ніг.
Будинки й ліхтарі – зворотні.
І світ отой такий чіткий,
І, певно, з ним усі турботи
Земля поглине в кілька днів
18.03.06
Актор
Моє життя – сценарій фільму,
Знімальне поле – це мій дім.
І кожне місце – фон у світі,
А люди – декорації у нім.
Я – режисер, ідеї автор.
Я сценарист і костюмер,
Дизайнер сцен, я декоратор,
Та, власне, навіть, каскадер.
Я оператор свого фільму –
Дивлюсь життя крізь об’єктив
Слова написані завчасно
Й озвучені за кадром снів
Пишу, придумую, знімаю,
Озвучую й роблю монтаж.
Я Оскара собі вручаю
І критику пишу сама ж.
Сценарій, роль, слова і дії –
Розписана по крокам гра,
Та не здійсненні мої мрії,
Актора в фільмі ж бо нема.
25.02.05
Театр
Ось новий день. Не встало сонце,
Лиш блиск софітів в очі б’є.
Замість обличчя – маски з воску,
І кожен роль свою веде.
Погано, добре, пречудово –
Як може кожен грає тут.
Під звуки музики чужої,
Чужою роллю граєм тут.
Любов, турбота, біль, страждання –
Це роль з сценарію життя.
Чи граєм за своїм бажанням? –
Не знаю відповіді я.
Від розмаїття декорацій,
Яскравих блисків клятих рамп
Не видно власне, навіть, залу
Й що глядачів давно нема.
Зіниці ночі
Дивлюсь в вологі та сумні
Зіниці ночі.
Вона шепоче щось мені,
Сказати хоче.
Твій слід на мокрому вікні,
Похмурі очі,
Вони шепочуть щось мені,
Сказати хочуть.
Але чомусь далеко ти,
Лиш темні ночі
Вони шепочуть знов мені,
Сказати хочуть.
Лишилось літо у душі,
Надворі – осінь.
І теплі спогади в мені,
Надворі – сльози
Стікають краплями дощу
В холодну осінь.
Прощення нам я не знайду
В зіницях ночі.
Ненависть
В нічній агонії весни
Зійшла до мене молодиця.
О, дівчино, скажи, хто ти?
Невже небесная цариця?
Чи може муза у шовках?
Надя, віра чи кохання?
Скажи мені своє ім’я,
Відкрий приховані бажання.
Струнка, висока молодиця,
У чорній сукні з оксамиту
Руда, чарівна, білолиця,
Весняним смутком оповита.
Чому ж долоні ти стискаєш?
Чому на сукні тепла кров?
Чом ти ім’я не називаєш,
Відводиш темні очі знов?
Та ні, стривай, тебе я знаю!
Ні, не кажи своє ім’я?
Тепер, нарешті, я впізнала:
Ти – люба – ненависть моя.
Я захотіла стать красивою
Я захотіла стать красивою,
В душі, і в серці, і в думках,
Я захотіла стать щасливою,
Аж до прощення в небесах.
Я перестала мірять болями,
Стосунки зводить нанівець,
І вроздріб торгувати долями
Заради радості сердець.
Училась дихати не зябрами
Але до раю - ні на крок,
Займають груди люди справами
Тасують сотні рівних строк.
Хто викрадав проміння з обріїв?
Хто нескінченність розірвав?
Хто розвертав кометам голови,
Хвости у землю закопав?
Хто поміж днів буденних терпкостей
Знецінив щедрість й каяття
І в посмішок нестерпній легкості
Дражнив очима: це життя…
2.04.06
Стіни
У душу лізли вогкі стіни,
На дворі – похоронний марш. В
ологі стелі – вщент розкислі,
Тамує спрагу слізна рать.
Навпомацки шукали вікна,
Ковток повітря – спів судом.
Твоя одружена повія –
Чужих самотностей содом
А розфарбована гоморра –
З екранів широко формат.
В країні більше геморою,
В календарі – державних свят.
Коли згораєш...
Ну що робить, коли згораєш,
Коли здоровий глузд втрачаєш,
Летиш до прірви поміж хмар.
Любов – прокляття або дар?
Та чи любов? – Сліпа омана,
Немов од хмелю чи дурману....
Але ж горю поміж зірниці,
коли дивлюсь в його зіниці...
А як згорю? – Лишиться попіл –
лиш жменя сірого піску...
Ну і нехай, така вже доля,
За свою мрію, най, згорю!
5.12.2006
Ікар душі моєї
ToSK
Життя злетіло виром вгору,
Крильми любові підірвало.
Приспало логіку і сором,
І шифер з розуму зірвало!
Лети, Ікар душі моєї,
Об сонце крила не спали,
Бо твої мрії не здійснені,
Твоя реальність – чисті сни.
А що земля? – зійшла з орбіти,
Пішла між зорі мандрувать.
Своїм шаленим, диким мріям
Вона на розтин віддалась.
Так поруч зорі блідо світять –
Німі, холодні і сліпі.
Моє тепло – я їм не рівня,
Горить бо серце у душі.
Не можна потонуть в безодні,
За щастя вище не втечеш,
Або розіб’юсь я об зорі,
Або впаду за край небес.
5.12.2005
Остання лекція потоком...
Фото кохання
І знову ти. Ти крізь, повсюди!
В моїх бажаннях, снах і рунах,
В чужих словах, в моїх думках,
А ще – в закоханих очах...
Пророчать карти те, що хочу,
У пізній час німої ночі
Я розливаюсь світлом дня –
Од тебе шаленію я...
Я вибухаю, я згораю,
Мов спалахом все заливаю,
На витримці на мітці „В”
Я знов засліплюю тебе.
Синхроконтакт
Спрацює в тебе.
Ще б пак!
В коханні витримка так треба.
А в об’єктиві – наше небо...
Відкрий же ширше діафрагму,
Не бійся дублів, нових кадрів:
Нам плівки вистачить й флеш-карт.
Кохання –творчість, а любов – це арт.
9.11.05
Квіти
Так фантастично пахнуть квіти
В обіймах стін моїх кімнат
І кольорові сни блакиті –
Веселки танець на очах.
Між нами грань, таку тендітну,
Як ніжних квітів аромат,
Багатство пахощів незримих –
Давно дозволено стирать.
То що ж гальмує часом крила,
Не дозволяє нам літать?
Обоє знаєм: досить сили –
А лиш дивуємось квіткам.
Девятая жизнь
Черный кот умирает на бровке,
Непринятый обществом кот.
Видимо, жил он без толку,
Без толку, наверно, умрет.
Он ходил по крышам ночами
Сонный город в ночи созерцал.
Не гонял по углам за мышами,
А о звездах далеких мечтал.
Он завидовал птицам и людям,
Что умеют ходить и летать.
Но и они не летают настолько,
Сколько мог котик мечтать.
Он любил этот мир, это небо,
По кошачьи, конечно, любил
И однажды прыгнул он смело –
С крыши взлететь он решил.
Он летел всего лишь мгновенье -
Вдруг асфальт ту мечту оборвал.
Кот счастливый лежал на дороге:
Ведь теперь он летал!
Життя холодне не тамує спраги
Життя холодне – не від спраги –
Сповзає із лиця землі.
І знов свідомість мене зрадить
Танком шаленства у вогні.
Мій біль, прихований у злості,
Розносить совість на шматки,
Гартує сталь та ікла гострить,
Стрілою жне з голів вінки.
На чорно-білім негативі
Невдалий знімок нежиття,
Не в монохромності тут сила,
А просто кольорів нема.
Я знов втечу, я знов розіб’ю,
Все тяжче буде дотягти.
Невже ніколи не відкрию
Своє натхнення всій землі?...
8.04.06
У цноті весняного моря
У цноті весняного моря,
В вологих сутінках зірок
Лизали хвилі берег кволий,
Відшліфувавши культ стежок –
І наче ми прийшли з нізвідки.
Лоскочуть п’яти хвилі нам
Їх бризки – стрілами в зіниці
І вторять нашим голосам…
Ми – зваблені в спокусі цноти,
Ховаємо свої страхи
Від себе бігти вже не в змозі –
Розстріляні в морській росі…
10.03.2007
Мій рок
Осінній драйв дощу та ночі
В закоханих краплинах сну.
До тебе лину, тебе хочу,
І тінню посмішки шепчу.
Тобі шепчу крізь час та межі,
Суспільні рамки і слова.
Крихким натхненням серце стежить
За кожним новим відчуттям.
І сипле час між пальці пилом,
Аби лиш ближче, хоч на крок –
До тебе лину поки сили,
Мій фатум, доля, джаз та рок.
Музі
Я п’ю на кухні терпкий чай,
А ти утік із цього міста.
Шукаю, де в любові край
Й вірші вигойдую в колисці.
Тобі вірші! Та не признаюсь,
Бо я боюсь об кригу в кров.
Як раптом все, що відчуваю
Примарою розтане знов?
30.01.06
Прозоре повітря – природа у цноті
Прозоре повітря – природа у цноті,
Тікати від міста важкої дрімоти,
Ховати в серцях пелюстками натхнення
Донести тому, кому дав своє ймення.
Збуджені ранками безкавочаєві
Ліній долоні самі собі краяли,
Стирали й писали тонкими перами,
Душили, стискали стиглими стегнами.
Хто був розбуджений подихом янгола,
Хто був одружений п’яними д’яками,
Морем похований, матір’ю сплаканий,
Тропами ходжений мертвонароджений.
Ми їх забували, себе відпускали
Тілом як склом сонця сни відбивали,
Сіллю стікали - сльозами гарячими,
Спали повінчані діти не зачаті.
=5.07.07
Сила твоя і безпомічність квола
Я сила твоя і безпомічність квола,
Я донька і матір твоя.
В життєвому колосі зернами коло,
Ти сонце моє й сивина.
Ти радощі, любощі, пестощі, настрій,
Світанку від спраги ковток,
Пута розірвані силами власними,
У вічність пробитий квиток.
Я буду мечем у боях за пророцтво,
Щитом, наче небо землі.
Під іменем твоїм я буду боротись,
Дощами в пустелі іти.
Я жінка твоя, моя сила – це слабкість,
Твоя ж – цілковито в мені,
Удвох на шляху вже не страшно спікатись,
Ім’ям своїм душу мою охрести!
25-26.06.2007
Приправлений безмежжям неба…
Приправлений безмежжям неба,
Твій смак багаття й хвиль морських,
Зваблива цнота зір нічних –
Ми розірвемо їх тенета.
Зрівняємось з безладдям світу,
Зітремо все, де є межа,
В проміння сонця – лез ножа,
Що полуденну крають шкіру.
На мить зірвемося у вічність,
Ні радості, ні болю там,
Сльозами й потом всі слова…
Вернуть на землю моря хвилі.
30.06.2007
Драйвова мавка
У серці сонце заблукало,
Й довкола темно – в око стрель...
Душа не вміє вже прощати,
Зима чатує на пастель.
А я не хочу більше спати,
Весна застрягла у душі,
Розтанули залізні грати –
Умовностей натхнення злі..
Коротка зачіска драйвова –
І наче щось вже поміняв.
Тобі спасибі, музо, знову -
Шалений настрій ти підняв.
Солодке сонце не для мене..
В полоні у чужих зірок
Стікає в осінь час зелений –
Повз літо мій наступний крок.
А ти літай. Ще може вернеш
У мої мрії й дикі сни,
До них, шалених, нездійсненних
Шепну “люби”. Сама собі.
26.08, 04.09.06
Оленці і Володьці..
Кохай. Кохай його душею й словом,
Його бажання, його сни.
І кожен день ти по-новому
Неначе вперше полюби.
Кохай. Кохай її в ночі шаленій
В осінній день й скорботи мить,
Й коли пече вогонь буденний,
Тепла для неї не жалій.
Кохання ширше за безмежність,
Тож ви у воросі земнім
відчуйте істину блаженства -
Що ви вже вдвох, ви не одні...
Безуспішність прощення
Безуспішність прощення
У відвертім зізнанні,
Зі слізьми одкровення –
Сонце ближче не стане
Щоб спалити всі злості,
Що тебе розтинають,
Що пронизливо й гостро
Снами землю цю крають
А обмануте серце –
Наче жити то радість,
Кому брешеш ти, сестро,
Тебе зраджує заздрість.
Всі ті радощі марні,
Всі не варті їх сенсу,
Всі порожні примари,
Як фригідність для сексу…
Кошкой
Мечтаю я о жизни,
когда я буду кошкой.
И под твоим окошком
Все по ночам бродить.
Мне будет безразлично,
С кем ты сегодня лично
Встречался-целовался –
Я просто буду кошкой.
Меня ты приласкаешь,
За ушком пощекочешь,
Быть может, молочка мне
В блюдечко нальешь.
Потом возьмешь закуришь
И все о ней расскажешь,
А после поругаешь
За подранный диван,
Где с нею вы валялись,
Мечтали, целовались,
немножечко ругались.
Пока я за окном.
Она уйдет, другая
Придет-уйдет, ругая..
Пускай теперь я кошка,
Но я всегда с тобой.
7/03/05
Не та
Я блідий місяць в теплий день,
Я чорний сніг на пелюстках троянди,
Я тиша в голосі пісень,
На теренах брехні я правда
В волокнах снігу я роса,
Весною йду багряним листям.
Коли ти мій, я не твоя,
і не бреши мені навмисне.
Я дикий звір серед людей,
Я тепла кров в холоднім тілі,
Я серце, видране з грудей,
Що б’ється в місячному світлі.
Повія у стінах церков,
Я муза у донецьких шахтах
Дощем зіниць я виллюсь знов,
Я ангел в небі, біс на хмарах.
Я дірка в сукні. Навесні
Жоржина я у темнім лісі.
Не та, не там і не тоді....
Та й ви хіба на свому місці?
Ти захотіла стать блакитним небом
Ти захотіла стать блакитним небом
І у спідницях поховать
Зірок суцвіття, мрій комети,
Щоб я не зміг тебе пізнать.
Твій фантастичний смак блакиті,
І подих твій з хмарин пухких,
На тебе глянь – поринеш в мрії,
В безодню поглядів цупких.
Щоб стати небом – мрій замало,
Тому не стало і тебе,
Що ти змогла, то лиш засяять
Зорею срібною з небес.
Ненавиджу
Ненавиджу у натовпі спітнілі очі,
Що оглядають наскрізь всю,
Що будять шепотом крізь ночі
І дражнять ненависть мою
Що скоса погляди кидають
І крутять пальцем біля скронь.
О, моя ненависте клята,
Тебе не зрозумів би Фройд!
Людей ненавиджу і тіні,
Що зміями сповзають по руках,
Ненавиджу безглузді цілі,
Що ставлять люди по кутках
І разом з думкою чи словом
Вбивають в серце цвях мені,
І душу втоптують глибоко,
У пекло, мабуть, сатані
25.02.05
Подорожньому
Андрію та компанії,
що їхали 23 та 26 лютого в поїзді Київ – Франківськ
Зима. Гітара. Тамбур в димі.
Вагони поруч. Ніч. Ліхтар.
Порожній сміх і погляд дивний,
В Карпати поїзд поміж час.
Дорога знову – знов гітара,
І знову пиво, знову сміх.
На пам’ять номер – всім забава.
Мені – твій погляд і політ
18.03.06
Андромеда
Ти зірка моя, ти моя Андромеда,
Придуманий серцем, ти посланий небом.
Медом помазаний,
Сенсом пов'язаний
морем сп’янілий
я тобі вірю
серцем відкритий
дощами омитий
душу споївши
небу повіриш
думкою станеш -
крила розправиш
З тобою літатимем
снами картатими
очі відкриєм,
Зорі укриєм
Сонце кудлате,
Ми тобі раді
В роси спокуси
коси розпустим…
Вмираючий світ
У натовпі здалось мені,
Що всі довкола неживі.
Та ні – живі зостались ще,
Але й вони вмирають вже.
Хтось стогне майже зовсім поруч,
Ховає в вічність свої очі.
А он чиєсь живе ще тіло
Зелені мухи обліпили.
Хтось плаче і стікає кров’ю...
Вороння пролітає знову.
Страшенний сморід поміж тіл,
Та я не відчуваю біль.
На диво вільне моє тіло,
В нім є життя і повно сили!
Чого ж довкола усі мруть?
Або чого це я живу?
Хтось з голоду втрачає душу,
А когось поруч гроші душать.
Крізь стогін й сморід йду собі
І страшно думати, куди.
Бо мертві янголи й чорти..
О, Боже, не кажи, що й ти!...
16.02.06
В яскравих сутінках світанку
В яскравих сутінках світанку
Вона ховає свої сни.
Її весняні забаганки
Капризна осінь здійснить всі.
На те вона дитя природи –
Весела мавка. Сонця світ
Для неї вистелить пригоди –
Й вона босоніж побіжить
Струмками бистрими й лугами
За самий обрій й полетить
До тебе прийде ніжно снами,
Запестить поглядом зіниць.
А ти кохай її всім серцем,
Вона в коханні лиш жива,
Кохай її, шалений ельфе,
І мрії втілить всі вона! ...
14.10.06
В параболах кривих дзеркал
В параболах кривих дзеркал,
Налякані очима,
Хто більше правди з нас вгадав,
А хто закрив дверима.
Хто розтрощив у злості мить
Ковчегів каравани,
Які лягали нам до ніг,
Укутані саваном.
Хто біг від вітру й пив росу,
Вмиваючись промінням,
Хто спав на хвилях, бо траву
Закидав вщент камінням.
Ми хмари рвали на шматки
Аби прикрити сонце,
Де спали покотом крихкі
Богині та самотні.
Бо не дано богам кохать
Одного і навіки:
Занадто довго й нудно так
Їм молодим у світі.
Зимова тиша...
В хрумких обіймах крижаного неба
Палала вранішня зоря
.Затамувавши подих, срібна Стелла
Сльозу кришталю пролила.
Чарівно вкрила кригою та снігом
В журбі замріяні поля –
Неначе пір’ям з крил запорошила –
В морозній тиші спить земля.
Закохана у осінь юність
Закохана у осінь юність
В туман, у сльози, у дощі,
У запахи вологих вулиць,
У блиск бруківки у ночі.
У вогкість настрою спокуси –
До скону світу бути тут,
Але самотність не відпустить,
Та й серце розуміє суть.
З підлоги глянути на небо –
У перспективі краплі сліз,Т
ам горизонт шукать не треба:
Інакше бачить юність світ
5.10.06
Лекція в Карпенко-Карого
Бархат зимы. Тишина. Совершенство.
В фантазиях сна я заблудилась,
Шелковой мыслью муза явилась.
Сказкою зимней картину явила
И Совершенством меня покорила…
Ангел взлетел – перьями крылья –
Спящую землю снегом покрыло.
Небо целует россыпи нежно,
Бархат зимы: Тишина. Совершенство…
Художник соврал – это все было,
Вечность зимы благословила
Звон, Тишину, Землю и Небо,
Девственность мира… Так сладко пела
Юная муза в хрустальных объятьях,
Манит к себе нежным дыханьем.
Художник, растаяв в миге блаженства,
Шепчет зиме: Тишина. Совершенство.
Ілюструючи небо
Ілюструючи небо пензлями слів,
Я його зіпсувала.
Я у руки взяла стільки снів –
Та усе розікрали.
Небо вабить, спокушує нас,
І лоскоче зіниці,
Спершу шепотом, потім аж раз –
Гуркотять блискавиці.
Та нікому, нажаль, не дано
Розфабовувать небо.
Коли сірим здається воно –
Значить, небу так треба.
21.04.07
Письмо из глубинки
Как поживаешь друг старинный?
Чего умолк за далью верст?
Неужто так полет орлиный
Своею высотой тебя увлек?
Ты повзрослел – горжусь тобою –
Слыхали о тебе и здесь,
Но ты, как видно, с головою,
Ушел в свой новый век.
А помнишь, мы вдвоем птенцами
Летали первый свой полет?
А помнишь, мы с тобой мечтали,
Что будем жить так хорошо?
И я живу. Мне так спокойно,
И ты, я вижу, – ничего.
Но, знаешь, что недавно понял:
Смысл слова для меня иной.
Рассвет
Алым пламенем костра,
Полыхал рассвет из гор.
Я сидел, всю ночь не спал –
Ждал восхода, как больной.
Вот запели звонко птицы –
Знак рассвета – красота!
Но слипаются ресницы
Закрывают небеса.
Солнце в небо поднималось,
Я дремал в тени берез,
И оно не догадалось
Пробудить меня от грез.
Нежно-нежно, осторожно
Греет лучиком звезда,
Да, проспал рассвет немножко,
Но зато какой закат!
Готичний джаз
О чом се я така дурна
Що тебе сліпо полюбила
Й собі нахабно уявила,
Що в нас з тобою кров одна?
Що я життя твого весь сенс,
Що я од інших чимось краща
І що щасливим будеш наче
Лише зі мною й до небес?
У тебе ж п’єса є своя!
І в ній розписані вже ролі,
Хоч може щось відвів ти долі...
Та мої мрії не вбивай!
Залиш хоча б єдиний шанс
Зіграти наш готичний джаз.
Last. Hope.
Ну годі до мене приходить
Шматками нездійснених снів,
Знамення тендітні виводить
На штольнях прихованих мрій.
Змирилась зі своїм натхненням -
Емоцій від болю й страждань,
То ж годі дражнить своїм йменням
Аморфні флюїди бажань.
В люстерках душі не побачиш,
Не спишеш з фантазій нічних:
Не люблю я тих, хто кохає,
Люблю і кохаю не тих.
Так пощастити може обраним
Так пощастити може обраним,
Готовим скарб увесь прийнять,
Під тягарем тяжких випробувань
Й безмежним морем диких щасть.
Та шанс дається аутсайдерам,
Готовим раптом загубить
Те щастя, що так важко знайдене,
І має бути назавжди.
Бо вічна мить ОДНА дарована,
Єдиним шансом зветься се.
Те знають добре діти обрані
І вип’ють сон до дна джерел.
20.09.06
Поруч
Так хочеться з тобою поруч
Перед оголеним вікном
Великим містом серед ночі
Сидіти вдвох и пить вино
І безкінечності нічної
В полон віддатися мерщій,
Споїти всю її собою,
Безмежністю можливих мрій.
Радіти космосу і місту -
Їх мерехтливим зірочкам,
Відчути мить, що повна змісту,
Але і слова не сказать...
Послухать джазові етюди,
Музичні настрої вдихать,
Забути те, що ми лиш люди,
Й безмежність ночі покохать...
Стань музою
І знову я втрачаю розум,
Свідомість вкрала темна ніч,
Це не спинити криком „Досить”,
Не скинути тягар зі пліч.
Безсоння й пристрасть все сміються
Шепочуть голосом твоїм,
А зорі з неба смутком ллються....
Любов панує над усім.
Та хай вже плачуть кляті зорі,
Горить хай ватра у душі,
Прийди вночі до мене знову,
І знов стань музою мені!!!
Ніч з 17-18.01.2006
Твій біль я випишу віршами..
Твій біль я випишу віршами,
Твоїх депресій полотно
Я розмалюю олівцями,
Бо щастя й біль у нас на двох.
Віддай мені свої тривоги,
Я з них мелодію створю
Й тернистий шлях від нас до Бога
Рожевим шовком устелю.
Й побіжимо, неначе діти
Назустріч сонцю по росі,
Тим шляхом дивним, неймовірним,
Який ми створимо собі
25.10.06
Музи є
Забила щастям всі образи,
Любов’ю витоптала біль.
Не все дається нам одразу,
Та музи є. За ними слід
Немов за світлом чи зорею
Йшли Мельхіор та Вальтазар
Бо не забракне серцю сили
Повірить в мрію і дістать.
Буть свідком дива означає
Переродитись з сліз своїх.
За небокраєм небо сяє
І ти пірнаєш в новий світ.
То відтепер в дива ти віриш,
Та навіть здійснюєш їх сам,
І твій політ уже не спиниш,
Лети ж, народжений літать!
13.10.06
…withtheOne
Прийди у мою душу світлом,
Розкрийся лотосом у ніг!
Заколисай тривогу з біллю,
Всю мою силу пробуди!
30.02.06
Нікотиновим димом повзу до вікна
Нікотиновим димом повзу до вікна
–Ти мене проганяєш.
Відфільтрована в кухлі вода,
Ти газету читаєш.
Муха повзе по столі,
Крапля з крану розбилась,
Кава настрій підняла тобі
І на сукні розлилась.
Шурхотить жалюзі, гасячи сонце.
Долі – немита підлога.
Заклеєні вікна, випрана постіль –
Це називається домом.
Тримаючись за руки йшли по спеці
Тримаючись за руки йшли по спеці,
Благали холоду зірок,
Кудлаті хмари – сіль на кепці
Чи то від спеки, чи думок.
Ми плавились між кволих сосен,
Земля тягла – все важче йти,
А руки ковзались, ми босі
Ступали поміж голочки.
А потім впали, й там на спомин
Землі лишили наші сни
Минулих днів чужі турботи,
Зоставив нас самим собі.
Вересень, листопад 2007
Жалюзі
Я стояла в тіні жалюзі,
Я дивилась спиною в вікно,
Всю тугу у єдиній сльозі
Тобі бачить було не дано
Ти стояв і дивився на двір
Як весна пожирає цей світ.
Так хотілось схопити тебе
І притиснути, скільки є сил.
Так хотілось розбити вікно –
Що невидимо ділить навпіл
Весну й нас. Вщент розбити те скло
І навік потонути в весні…
4-5.04.2007
Вибір долі
(між творчістю й коханням)
Холодний смак зі сліз та снігу –
Спинявся час крізь наші сни.
І дивним шепотом вони
Зробить просили мене вибір.
А я лежала серед трав,
В полоні снігу, вітру й неба,
Сама не знала що їм треба,
Цим сивим тіням злих примар.
А вони рвали мою душу
Шалені ціни запросив
Та я боролась, що є сил –
Іти життям сама я мушу….