В черговий весняний вихідний день я блукала під похмурим небом рідного міста. Блукала я у пошуках цікавих пейзажів. Моїм єдиним і надійним супутником в той день став фотоапарат. Шалений аромат весни у виснаженім зимою повітрі надихав та спонукав до творчості. Хтось скаже любові... А весняне небо мало свій прояв натхнення і з його зіниць закрапали сльози першого весняного дощу. Довелось шукати схованку. Так я потрапила на концерт, де виступав ти.
Жартівниця-доля вчора підкинула мені в руки запрошення на цей концерт. Чи випадково сьогодні я опинилась саме тут? Але ж цей дощ... Невеличкий старий кінотеатр, де саме й проходив концерт, став підходящим притулком від прохолодних крапель небесної води. У мене були всі причини зайти в середину.
Концертний зал зустрів мене загадковою аурою музики, штучного диму та грою світла. Твоя група стояла на невеличкій сцені, а ведучий оголошував вашу останню в цей вечір пісню. In your eyes. Такою була її назва.
Першою зазвучала гітара. Через пару акордів їх основною темою розбили клавішні. Обережно, ніжно задали мелодію. Світло софітів, рухаючись у темп музиці, різало хмари диму. Спалах сумної експресії задав барабанщик. Велично, та не порушуючи гармонії розпочатої композиції, завела заспів вокалістка. І в цей самий час я побачила тебе. Ти стояв огорнений важкими пасмами басових нот своєї гітари. Бліде блакитне світло софіту розтікалося на твоїм хвилястім волоссі, що розсипалось на плечах... Ні, це літній місяць тьмяно заглядав у твої, насичені смутком очі. Твій погляд був яскравою ілюстрацією, всієї композиції, що виконувала твоя група.
Смуток. Смуток розтікався з-під твоїх вій. Смуток. Зривався нотами зі струн твоєї гітари. Смуток – так перекладається назва твоєї групи.
А я стояла замріяна серед наповненої зали, попід самісінькою сценою, так близько від тебе. І так хотілося поринути танком душі в неосяжні обійми мелодії, злетіти понад хмарами до найвіддаленішої зірки Я стояла серед незбагненної сили пісні і дивилась в твої очі. Вони. Огорнений смутком окремий світ, де, сподіваюсь, знайдеться місце й мені. Вони. Віддзеркалення моїх мрій. Безодня моїх снів.
All I wonna see, I can see in your eyes
All I wonna have, I can have in your eyes –
Проспівала останні слова вокалістка. Остання нота м’яко розтанула в темному залі. А він затопив її голосними оплесками, свистом та криком. Потім ви лишили сцену. Ти зійшов з неї м’якою, котячою ходою,, а смуток не полишав твоїх очей.
І відтоді ти мій.
Друг.
Ти не мій коханець. Ти не мій спонсор. І навіть у блакитному світлі літнього місяця, під теплими струменями весняного дощу чи в багряному шурхотінні осіннього листя – ти назавжди мій друг. Прокидаючись кожного ранку, чи лягаючи втомленою вночі, у ласкавих променях сонця та крізь сірі завірюхи я бачу, наче вперше, твої сумні очі. У самій тяжкій скруті та у найщасливіші миті життя вони завжди мені допомагають. А крім цього я полюбила весняний дощ. Він нагадує мені тебе. Кожної весни, коли на землю, що ледь прокинулась від зимового сну, падає перший дощ, я святкую день народження нашої дружби. І дякую цілісінькому світу за цей чарівний подарунок – дружбу з тобою, мій друг...