Повертаюсь додому і плачу,
Стікаю сонцем по стіні,
Щоб завтра зранку десь зійти,
Але причин цьому не бачу.
Вогкий туман торкнувся моїх занімілих кінчиків пальців… Поворушив ними і поповз далі по спині… Доповз до мозку але думки уже давно були замерзлі. Ще б пак! Третю годину лежати голою на снігу без жодного бажання іти далі…
Та що це я марю… Годинник на комп’ютер збився, видав Overcklock failed та швирнув мене у БІОС. А годинник на жовтій стіні як і раніше іде в іншу сторону. Весь час, відраховуючи час до чогось… Лишилось 33 дні.. до НАС. 33 насичених мором неба та спекою сірості буднів.. Єдиний сенс того, що робитиму я 33 дні це МИ. Іншого просто не існує… не існує причин втрати часу на цілу купу пусто дій… продуманих та затверджених до виконання соціумом… Одній мені вже не стає сили з ним боротись-уживатись-сперечатись-миритись…
Але тепер є МИ. 33 дні… Я витриМАЮ. Маю тебе.
33 нескінченно коротких дні…