 |
|
|
|
|
Про чай...
...коротко. Неможливо. Детально. Охолоне вода.
Говорять, що чай, як такий, не має смаку - вся справа у запаху. Не певен, щодо чаю, але з життям – то точно. На смак прісне й ніяке. Але варте того, щоб його смакувати.
Смачного!
За гранью этого вечера
За гранью этого вечера пришли сомнения. Стайкой черных комаров влетели в окошко подсознания.
Ай-ай-ай, -заорал бы соседский мальчишка, увидев подобный танец настроений у себя на ладонях.
А ведь было такое прекрасное утро! И почти целый день не было дождя… А значит, и радуги над видом из окна. А вчера была.
Кто-то кашляет за стеной и смеётся. Ребенок.
Ага! Вот оно - утро сомнений, в след за ночью, которая расползлась у меня по шее и маятником ударила в голову. Петух трижды пропел и все ушли в церковь святить яблоки.
Это состояние сомнений! Словно долго сидишь на унитазе после успокоительного чая в попытке и предчувствии чего-то великого... и вот-вот перед кульминацией испражнений пустых мыслей из пустой головы, ты осознаешь, что полная твоя противоположность щеголяет пятками по переполненной мостовой, всасывая в себя, словно высохшая мочалка, смрад людных улиц.
Бывает, в такие часы (минуты,, секунды, века) ты можешь переместиться куда-нибудь в уютные вершины безымянных хребтов и умиротворенно вдыхать разреженный воздух священных высот.
Вот только разница в том, какая из твоих частей попадет туда: великомученическая, освобожденная от ноши мыслей и размышлений либо отупевшая и тяжелая, словно губка после купания в ведре.
А и никто не скажет, какой из этих частей нужно оказаться у вершин земли и подножья неба.
Да и сам я порой путаюсь в чашах весов гармонии, тщетно пытаясь уровнять их хотя бы на мгновенье. А ведь в том то, наверное, и смысл. Теологи-хронологи могут до одурения и явления Христа спорить о разнице смыслов материального и духовного, но больше похоже а то, что и того и другого должно быть поровну. И в рамках индивида, и в рамках Земли, вселенной в целом. Это основополагающая истина. Без нее мир, как без изменений (занятно, что присутствие стабильности отнюдь не антоним отсутствию изменений).
Да вот еще.. стоит только наесться чего-нибудь вкусного и сытного, как подобные мысли размазываются ветром по небу. Сумрак заполняет мозг, кровь отхлынивает в ЖКТ для выполнения своей пищеварительной функции и в серое вещество первого (т.е мозга) заползают дивные прозаичные сублимации впитанного за день и выстраивают замки в дебрях многочисленных извилин. Перепад электричества сулить потерю зрения.
А за окном уже начинают пропадать звезды, беззвучно сваливаясь в новый день. Снова маленький нежданчик.
40 секунд на каву
Шармом вишуканості та навіть деякої інтимності сповнений процес пиття кави. Її заварювання несе в собі медитативну ауру романтики і магії, і час та натхнення для приготування навіть маленької чашечки еспрессо, варті тих митей, за які іноді її випиваєш. А як приємно, коли каву приготують для тебе. Кава у постіль-образ приязності, вірності,пристрасті ( хай навіть розбовтаний окропом пакетик мак кави).
А поняття «іти на каву» - це ціла причина для зустрічі знайомих, друзів, гарне виправдання для таємних коханців:
– Була з ним на каві…
Каву люблять не лише за її тонізуючий ефект чаї мають значно ширший спектр впливів на організм), і не лише за її смак (насправді – аромат), не лише через моду на неї (раніше люди не знали ні кави, ні чаю. Ні тютюну, а тепер впали в залежність від звичайних рослин). Каву люблять…
Особливої радості, так би мовити мисливського захоплення, викликає пошук улюбленого, відповідного собі напою. Пошук сорту, кавоварки, кав’ярні, вигляду з вікна. Кава на піддашках з видом на місто, збуджує апетит не тільки на каву, а і на володіння світом, або хоча б жагу польотів. Філіжанка кави як привід до сексу – щирого, цілісного,спокусливого – не то що після келиха пива чи ром-коли. Кава як додаток чи альтернатива перекуру-безумовний привід перерви в рутині. Ніжна і гірка хмарка вершків в порцеляні; міцна крапля бадьорості; солодка і світла як для дітей; в прогрітих білих чашках чи кольорових картонних стаканчиках; у ритмі робочого будня чи у пізній недільний ранок; егоїстична для себе чи романтична на двох, принесена на підносі чи налита з термосу…
Навіть ложка розчинних гранул може стати поруч з хрустом зерен у млинку зі срібною ручкою.
Картонні стаканчики, до речі, перегнивають швидше за пластикові і на пряму асоціюють з модною течією «кави з собою». «Coffee to go» - пишуть на вітринах публічні кав’ярні та невгамовний попит породжує сотні машин – фабрик кавових напоїв,що навіть не конкурують між собою. Фаст-кава.
Ідеш на роботу чи у справі, чи просто прогулюєшся (але краще на зустріч чи на роботу - виразніше задоволення від хвилинної зупин очки на куті за кіоском), зупинишся коло машини з кавою, замовиш собі теплий стаканчик, встромиш соломинку у коричневою молочну піну і побіжиш, обпікаючи вуста гіркою водою, насолоджуючись на бігу тонізуючою псевдо релаксацією. Але не зелене світло на перехресті попереду не спішитимеш, бо за ним буде червоне і секундомір такого ж кольору відміряє тобі 40 секунд спокою і чесного права на насолоду кавою
На відстані (до тебе)
Хочеться пірнути укою у волосся на твоїй потилиці.
А потім, кохаючись, розплакатись, бо раптом відчується
Десь з глибин сумнівів вирветься
Оце саме і здасться, що не так все має бути….
Але точно не навпаки.
Без щоденного супроводу роздратувань – вісників сварок –
Без твого-мого брудного посуду,
В голові, ходити вулицями
Грітись в кав’ярнях,
Шукати твої вуста на обличчях зустрічних
(що саме по собі марне,але випливає з підсвідомості) –
Вони чекають вокзалами,
Що холодними ранками
Стають нам притулками.
А доторки в транспорті
Як невдалі сліди твоїх обіймів.
Неможливо так безкінечно,
Але не гоже життя спростувати на побут.
Треба мати цілі, щоб по як по скелі ним витинатись.
Куди?
Чи є в творчості сенс?
Чи є в житті смак?
Тобі ніхто не скаже. Бо життя твоє.
А так хочеться відчути талією вигин твого ліктя.
… Може просто за звичкою?
Чи можуть з’явитись секрети на відставні?
Ну хіба трохи диму у п’ятницю…
А більше секретів не витримать –
Все одно розплачешся, як тоді, після кохання,
Чи до. Чи замість, що в своїй суті - те саме.
І так можна провести цілу годину у барі за келихом…
Фотоактуальність.
Про що можна ще говорити на теренах фотографічного мистецтва – це його символізм. Адже будувати прогнози про технічні і технологічні можливості – справа марна (і не лише тому, що фотографія досягла якоїсь гіперболічної межі розвитку чи її естетика набуває утопічних рис). Бо кожне покоління, мабуть, вважає себе піком еволюції знань, а з іншого боку і зараз існують та розробляються такі технології, які піднесуть можливості фотографії до вищих рівнів, якщо взагалі не зневілюють фотосправу як таку.
Про естетичні сторони, культуру фотографічного мистецтва теж марно говорити в розриві від ментальності, економічного чи соціального розвитку територіальної та епохальної одиниці. Фотографія буде змінюватися і переходити на нові ступені своєї еволюції разом зі зміною соціуму, моди, створювати свою історію, петляти її віхами, скручуватись в трубочку від теорій та практик, стиратись та поновлюватись у віртуальних тенетах.
А от щодо символізму, то на будь-якому щаблі становлення, в кожному жанрі він є перехідним кроком між теоретизацією зображення і його практичним сприйняттям. Звісно, що і тут є до чого придовбатись, але все ж таки, символізм – це стан між порнографією ксерокопіювання дійсності та ілюзійною хворобливістю художніх утопій. Простіше кажучи – між тим, що є і тим, що хочеться (читай – придумується).
Символізм у зображенні – це послання, написане між строк.
У кожному жанрі він свій, десь вдале використання двомірності площини зображення, де можна умисне розривати чи сплющувати простір, десь постановка побачених в житті і переосмислених знаків, станів, символів…
Широта чи індивідуальність сприйняття символізму залежить від тонкощів мови донесення та інструменту написання. Звісно я не про негра з китайським фотоапаратом, а про спосіб фіксування зображення, його відтворення, місце та час перегляду, кави до та цигарочки після…
Про об’єктивність фотографії говорити теж не актуально. Вона закінчилась ще на етапі, коли стало можливим відтворити дійсність на шматку асфальту, і зберігалась ще, певно, в такому жанрі як «я на фоні», де максимально переданий стан речей: ось я, ось фон, ми пили пиво і тому все змазалось. Якби туристи не знімали все «з рівня очей», а забігали ззаду об’єкта, залазили під нього чи кудись вище – ми б не впізнавали ейфелевих веж, багатовікових соборів, пам’ятників Пушкіну на знімках друзів та родичів. І тих, хто знімає по-іншому не називали художниками, талантами чи ненормальними, не ходли на виставки, не надихались до буденних справ…
Знімайте і ви! Знімайте не так, як знімають довкола. Шукайте, бігайте довкола, приходьте в ночі, в дощ, до сходу сонця, не знімайте зовсім, ставайте на голову… Спробуйте стати художником – малювати об’єкт годинами, придивляючись до його форм, деталей. І якщо навіть ви вибігли з отарою туристів на 5 хвилин до якої-небудь вежі чи фонтану – хоча б розверніться на 180 градусів і зніміть своїх «колег» з точки зору архітектурного пам’ятника і назвіть фото «Очима кам’яної стелли», бо і пам’ятники втомляються позувати.
Дощовий вихідний
Яка насолода вирватися із виру, пекельного ритму скаженого життя, й у дощовий прохолодний день сидіти вдома у вікна. Почитати, приміром, книгу чи пописати свою. Цілий день присвячений тільки тобі. Ніякої суєти і ніяких справ. Зрідка телефонні дзвінки нагадують, що сьогодні живеш для себе. За вікнами вітер гне зелені дерева, а сіре небо їх кропить дощем. Під парасолями туляться похмурі перехожі, ремствуючи на зірвані плани, чи просто на непогоду. Але тебе це не стосується.
Ти дістаєш гітару і щось тихенько награєш. Тонкі нотки від срібних струн нагадують краплі дощу. Вони огортають тебе молочним туманом тільки що придуманої мелодії. Туман відгороджує тебе від усього зовнішнього світу...
Краплі дощу стукають у твої вікна, по карнизах. Десь стукають від протягу двері. Ти споглядаєш мокрі стіни сусідніх будинків, вигадливої форми калюжі. Прохолодно. Сутінки кімнати загострює твоя самітність. Нікуди поспішати. Дощ усі йде і йде. Але ти знаєш, що це не назавжди. Це літній дощ. За ним знову повернеться спека, пригоди. І від цього дощова самотність стає ще більш придуманою.